Загубленість

Мені так потрібна підтримка героя.

Чи ангела може  який веде на волю.

Хай дасть мені поштовх не дасть хай упасти.

Я хочу так знати, що в мене є шанси…

Інколи все здається таким складним і недосяжним. Ми заплутуємояся у собі, у своїх думках і ілюзіях. Бачимо все не таким як воно є, але пізніше радіємо тому що все не так як ми думали. Або ж навпаки розчаровуємося в собі через те що носили рожеві окуляри не помічаючи істини. Світ такий різний і невідомий для нас. Ми ж бо нічого про нього не знаємо, та й бажання пізнати нема. Немає бо як би було то ми не сиділи б на місці, а робитли те що справді хочемо. Якщо є бажання то знайдуться і можливості. У такому випадку нас нічого не зупинить!

Потрібно знайти в собі бажання до боротьби. До боротьби з собою та з іншими, з тими хто хоче зайняти місце кращих у своїй справі. Скільки ще змагань на прийдеться  пережити ми навіть не здогадуємося але у нас є сила духу! Ми поборимо усе і всіх! Разом ми сила!

Давайте не ставити рамок на душу.

Пишу те, що хочу, а не те що мушу.

Цю скуку музика Вівальді задушить.

Хто окрім мене мою тишу зрушить…

BYday..∞

Прояви натхнення такі непередбачувані, ніколи не знаєш що тобі за хочеться писати. Буває так що тільки проза дає можливість висловити свої думки і переживання, а буває що ти й не чекаєш а вірші самі  народжуються у голові. Пробувати заставити себе писати в тому чи іншому жанрі- це те саме що бігати за двома зайцями.  Але не варто зациклюватися на одному, адже цим ми ставимо собі обмеження намагаючись знайти свій стиль, жанр чи тему. Ми, наші думки, світ навколо нас- усе таке непостійне, мінливе І обмеження руйнують ніші мрії чи навіть маленькі спроби їх здійснити.  Так ось, я не обіцяю постійності у своїх блогах і часто вони можуть бути скучні, але писатиму допоки буде інтерес..)

Все чого бажаю, бути видимою.

Живу і хочу щоби хтось почув.

Хвилини слабкості стають такими довгими,

Хто знав мене, давно уже забув.

BYday..∞

Бажання слів, емоцій,  дій нас переповнює щодень бо ми живемо.

Та сотні неоправдвних надій тримає нас там де сьогодні  є ми.

Сидіти за компютером й писати, чекати що ось завтра стане краще.

Хвороба пройде, розум просвітлиться, почну ходить до церкви, почну молиться…

Вставати рано і лягати швидко, і що від кружки кави стане бридко.

А сонце теплим променем на двір поманить, зима пройде та сніг розтане.

Буду гуляти в парку, писатиму вірші,

Буду читати книги, тримаючи в руці.

Займуся спортом і піду на танці, вже скоро грамота висітиме у рамці.

Піду туди, зроблю ось це. Я знаю як я можу це!

Сиджу за компом і пишу вам те у чому є потреба і де нема мене.

З одного стада переходжу в інше, а де спасіння і оригінальність.

Ми всі заручники одного покоління, старих ідей, нездійснених бажань.

Йдучи  до кращих забувши про своїх, надіючись на ліпшу участь,

Стаєм заручниками власних мрій поклавши все на карту, під назвою “Везучість”.

BYday..∞

Починаючи щось нове ми ніколи не знаємо як далеко зайдемо, наскільки це нове буде добрим для нас та інших. Хоча, хто думає про інших… Ми всі боремося за власне життя за власне майбутнє. Не бачучи чи не бажаючи бачити, що ми потребуємо участі інших людей у нашому житті. Якщо ми думаємо, що всього добиваємося самотужки і ніхто нам не потрібен, тоді ми дуже помиляємося! Покидаючи своїх потрібно знати, що ти можеш залишитися назавжди один, адже чужим обернутися до тебе спиною нічого не вартує…

Як часто ми говоримо: “Давай я спробую, а раптом повезе!”- а колесо долі крутиться інакше.

Тоді до кого ми ідем як втратимо бажання жити дальше?